Раиса Дорогая,
Липки, Россия
Люблю Господа, стремлюсь к Нему, живу для Него! Имею двух дочек и внука. Музыкант по образованию. Начала писать случайно. Проснувшись ранним утром, мои губы шептали стихи... e-mail автора:rayador@yandex.ru
Прочитано 3550 раз. Голосов 1. Средняя оценка: 4
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Оцените произведение:
(после оценки вы также сможете оставить отзыв)
Упал?Зачем же в луже тебе мой друг лежать.Вставай?В молитве нужно бельишко постирать.Не будешь вечно плакать и вечно воздыхать.На небе добрый папа готов уже прощать. Комментарий автора: Благодарю за отзывы. Храни вас Господь.
Женя блох
2012-02-21 07:08:28
Не будем плакать, – станем жить,
Роптать не будем, – станем верить.
Леченье ран, что так свежи,
Попробуем Творцу доверить.
Попробуем отдать Ему
Заботы обо всем насущном
И отнесемся ко всему,
Ко всем, как Он, неравнодушно.
Что получаем от Отца,
Лишь для самих себя не спрячем.
И каждый стук, что дан сердцам,
Вдруг станет радостен и значим.
Это стих Любы Бледных. Комментарий автора: Понравился стих Любы, благодарю вас. Всех вам благ...
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
